А.Г.Лазарчук. Залишиться яскравою зіркою людина, яка жила і творила для людей...

Залишиться яскравою зіркою людина, яка жила і творила для людей

Пройшла ніби вічність,
Здається- лиш мить.
Душа Твоя в очі усім зазирає,
І погляд Твій щирий зорею горить,
Немов у Всевишнього долі благає.

Отут залишитись навік поміж нас…

Лине під сонцем мелодія днів,
Життя Твого подих й тепер в кольорах,

Які Ти нащадкам своїм залишив,

Для віри, надії, любові й добра…

                                          ( Ніна Шугніло )

З нагоди 150-річного ювілею талановитого художника, педагога, земляка Андроника Григоровича Лазарчука у ЗОШ І-ІІІ ст. с. Уховецьк відбулися музейні гостини і літературно-музична композиція "Палітра життєвої творчості Андроника Лазарчука», на яку з різних куточків Ковельщини зібралися поважні гості, родичі художника, односельчани.

Розпочалося вшанування художника-ювіляра  в залі Історичного музею загальноосвітньої школи, де на гостей чекала його керівник Савицька Т.О., яка ознайомила присутніх із біографією художника, звернула увагу на копії  картин,  архівних документів, фотографій, які були виготовлені самостійно учнями та  вчителями школи ще у 2014 році. Всі присутні мали змогу ознайомитись із деревом родоводу Андроника Лазарчука, яке старанно  оновила і підготувала для перегляду праправнучка племінниці ювіляра, вчителька української мови та літератури Мирослава Чирук, на якому родичі митця мали можливість знайти свої гілки від славного роду, котрий налічує вже аж 9 поколінь!

Потім директор школи Олена Алексійчук гостинно запросила всіх піднятися до шкільної світлиці, де розпочалася літературно-музична композиція «Палітра життєвої творчості Андроника Лазарчука», яку майстерно, період за періодом, відкривали для всіх глядачів педагоги-організатори  Тетяна Бабич та  Руслана Семотюк. Насамперед вони торкнулися дитячих років художника, який народився 15 січня 1870 року в сім’ї Григорія  Комара (він же Лазарчук ) і його дружини Ксенії Косминої п’ятим дитятком, і  на другий день після народження був охрещений  в сільському Свято-Троїцькому храмі.

Батько в минулому був кріпаком, миколаївським солдатом, 25 років служив у царській армії, учасник Кримської війни та оборони Севастополя 1854-1855 років, додому «отпущений по білєту». Повернувшись до села, одержав від громади ¼ десятину землі для огороду. Займався «стельмашеством» та столярством. Мати Андроника була дуже лагідною жінкою з поетичним баченням світу, умінням відчувати красу в буденному селянському житті.

 Під загадкову мелодію окарини всі присутні ніби поринули в минуле, бо на сцені відбувалась театралізована сценка «Брати і Доля», в якій з теплом і любов’ю передали розмову матері і сина вчителька початкових класів Оксана Гнатюк  і її синок, другокласник Станіслав Гнатюк.

Всі глядачі, затамувавши подих, вслухалися в голоси ведучих, які промовляли  про перше горе, яке впало на Андрусеву голову: коли йому виповнилось 6 років, не стало мами. Тільки-но Андронику минуло 9 років, як раптово помирає батько, далася взнаки 25-літня військова муштра і важка сільська праця. Всім дітям довелося подорослішати відразу. Брати дуже цінували талант і свого найменшого Андроника, відмовляючи собі, вони старались розвивати здібності брата, всіляко допомагаючи йому з навчанням.

Під час літературно-музичної композиції ведучі гармонійно переплели життєві кроки Андроника Лазарчука з його художніми роботами, народними піснями «Ой, літає соколонько» з записів Лесі Українки, яку виконали діти молодшої групи фольклорного гурту «Веретенце» і «Летить галка через балку», записану від старожилів села Уховецьк,  яку виконали вчителі школи Оксана Рибачок, Наталія Яцук, Ірина Ніколюк та Руслана Семотюк ; інструментальною музикою, з поезією Олени Пчілки, Анатолія Семенюка, яку виразно читали учні Матвій Алексійчук, Юлія Юрко, Анна Нестерук, Надія Хомук та Роксолана Демидюк; спогадами доньки художника Олени Андрониківни, родича Петра Лазарчука, десятирічного Андроника та жителів села Уховецьк, яких по-справжньому намагалися  зіграти учні школи, а саме: Софія Римарчук, Станіслав Ковальчук та Станіслав Берчук.

     По особливому присутні вслухалися до виступу наукового працівника Літературно-меморіального музею Лесі Українки, що в с. Колодяжному Марії Чашук, яка на свято вшанування пам’яті про Лазарчука привезла безцінні раритети, що стосуються його життя. Це дві записні книжки з його замальовками, окремі фото і ікону, яка стала справжньою окрасою дійства, бо належала дружині художника Таїсії, а тепер її поставили  на почесному місці, з якого вона ніби давала своє благословіння на все, що відбувалось в шкільній світлиці.  Марія Борисівна розповіла про взаємини Косачів з Андроником Лазарчуком, про  його співпрацю   з Оленою Пчілкою щодо часописів   «Молода Україна» та «Рідний край». Розповіла про жителя Чернігівщини………., який передав деякі особисті речі Андроника для музею в Колодяжне. Звернула увагу присутніх на те, що завдячуючи попередньому  директору музею Вірі Комзюк, яка правильно організувала роботу по збору цінних особистих речей, музей Лесі Українки нараховує 60 експонатів, які належать художнику, і вони чекають того часу, коли Ковельщина вирішить питання по створенню музею Андроника Лазарчука.

На пам’ять про славне минуле свого села, його знаменитого земляка, у січні 2017 року з ініціативи отця Миколая Качмаря та за підтримки фонду імені Івана Омелянюка вдалося виготовити і урочисто відкрити меморіальну пам’ятну дошку, яка знаходиться на фасаді сільського Свято-Троїцького храму, про що на святі  висловила  поетичними рядками  Людмила Клімчук.

Так як долю Андроника Лазарчука назавжди освітило світло Різдвяної Зірки, на свято по-сільському, невимушено, до всіх гостей завітали  колядники, учасники старшої групи фольклорного гурту «Веретенця», котрі, зберігаючи живу народну говірку, старовинні колядки намагалися не розірвати тої постійної нитки пам’яті, яка непомітно пов’язувала цього дня минуле і сучасне села Уховецьк. Колядникам на подяку від усіх присутніх господиня школи Олена Алексійчук винесла повну макітру пирогів і цукерок.

 Шлях Андроника Лазарчука у мистецтво дуже нагадує долю Тараса Шевченка, бо проліг він від сирітства, наймитування у маляра аж до Санкт-Петербурга. Цю обдаровану, талановиту, чуттєву душу назавжди захопило малювання. Художник повинен працювати постійно, і він працює як здібний послушник Почаївської Лаври над створенням ікон, бере участь у монументальних розписах церков, навчає чистописання, креслення та малювання у Ковельському міському початковому училищі, виклададає малювання і креслення у Дедеркальській вчительській семінарії.

      Митець працював у різних живописних жанрах. Він залишив багату портретну галерею образів селян, жінок, дітей, представників інтелігенції, колекцію різновікових автопортретів. Чудові його настроєві пейзажі, достовірні картини побутової тематики. Детальніше про це для всіх присутніх розповіла мистецтвознавець, викладач з історії мистецтв Ковельської художньої школи ім. Андроника Лазарчука Мирослава Гудим. Вона познайомила учасників дійства із творчою спадщиною відомого уховчанина, який визнаний кращим портретистом XIX ст. в Україні. Його твори експонувалися у Варшаві, в Парижі, є у приватних колекціях любителів живопису Білорусі та Росії, зберігаються у музеях Краснодара, Києва, Луцька, Чернігова, Кременця, Конотопа, Борзни. А ще продемонструвала всім присутнім роботи своїх учнів, які мали завдання намалювувати  портрети митця.

Знаковим для уховчан стало призначення настоятелем сільського Свято-Троїцького храму у 2019 році  отця Івана, який 7 років прослужив  в Українській православній церкві, що в Борзні, тому й поділився з усіма присутніми враженнями про це місто, бо саме з 1915 року сім’я Лазарчуків переїздить на постійне місце проживання у місто Борзну Чернігівської області. Там Андроник влаштувався вчителем креслення і малювання в жіночій та чоловічій гімназіях. Навчав своїх учнів людських взаємин, порядності, правдивості стосунків, краси природи, яка завжди поруч, формував в дитячій душі врожай любові і добра. В 1919 році він очолив художні курси, у 1922 році став ініціатором заснування Борзнянського краєзнавчого музею, до якого зібрав колекцію картин Миколи Ґе, бо сам добре розумів свою сутність і призначення мистецтва в житті людини. Відбудову країни потрібно починати кожному з себе, з глибин своєї душі, з розуміння її тонких граней.

Та ще одне страшне і останнє випробування чекало на земній стежині Андроника Лазарчука – голодомор, який мов хижий звір, нищив сім’ї і цілі села. Переживши жахливий голод 1933-го року, художник тяжко захворів і 6 вересня 1934 р. помер, залишивши про себе добрі спогади людей. Похований на Новоміському кладовищі міста Борзни, що на Чернігівщині.    

Андронику випало зібрати повну палітру кольорів людського життя від яскравих, теплих материнських барв до вічної темряви холодного і голодного людського життя. Але для нас він назавжди залишиться яскравою зіркою людини, яка жила і творила для людей.

        На завершення дійства всі присутні виконали гімн Колодяжненської громади, після якого до учасників дійства з вітальними словами звернувся голова Колодяжненської громади Віталій Кашик, голова Ковельської районної ради Андрій Броїло, депутат Ковельської районної ради Олександр Титомир, завідувач сектору культури, молоді та спорту Тетяна Матяшук, директор центральної бібліотечної системи, заслужений працівник культури України Галина Божик, голова правління благодійного фонду Івана Омелянюка «Майбутнє Волині – Україна» Галина Голубович, які приїхали до школи з цінними подарунками.

Усіх присутніх об’єднала думка поділитися своїми враженнями про почуте. Так, праправнучатий племінник художника Віталій Петрович Трофімов  навів цікаві та маловідомі факти із життя свого талановитого предка. Після закінчення літературно-музичної композиції, після того емоційного піднесення, наповнення від спілкування з прекрасним, всі стали для загального фото. По-родинному директор школи Олена Алексійчук запросила всіх учасників дійства до ще однієї зали, з картинами, виготовленими праправнучатою племінницею художника Мирославою Чирук, де на всіх чекало смачне частування пирогами та узваром, до приготування  якого долучилося багато хороших, небайдужих господинь села.

 Так ми склали свою шану назавжди Нашому Андронику Лазарчуку.