Історичний музей Уховецької школи було офіційно відкрито 30 вересня 1960р..
З 1964 р. новостворена експозиція Уховецького краєзнавчого музею розмістилась у 10 залах сільської церкви.
У 2000р. з ініціативи директора школи Юрчик Галини Омелянівни і при підтримці всього педагогічного колективу, рішенням педагогічної ради, у школі було відновлено Історичний музей.
Наказом міністра освіти і науки України С.М.Ніколаєнка від 13.06.2005р. №353 музею присвоєно звання «Зразковий музей».
У 2016 році Зразковий Історичний музей отримав грамоту Волинської обласної адміністрації як переможець огляду музеїв при навчальних закладах Волинської області. У 2022р. було підтверджено почесне звання «Зразковий музей»
Музей займає дві кімнати і два коридори, де розміщено 778 експонатів.
Музей має 4 експозиційних розділи:
«Кімната етнографії»;
«Національно-визвольна боротьба в селі Уховецьк»;
«Друга світова війна»;
«Життя для людей».
Екскурсії в Історичному музеї проводять учні 7-11класів, склад екскурсоводів налічує 19 школярів. Тексти екскурсій містять інформацію про кожен експозиційний відділ.
Розділ «Кімната етнографії» включає такі експозиції: «Первісне суспільство», «Волинь і Уховецьк в 14-16 ст.», «Ткацтво і одяг», «Традиційне хліборобство». Всі експонати, що знаходяться цій кімнаті, зібрані в нашому селі.
З екскурсії «Волинь і Уховецьк в 14-16 ст.» ми дізнаємося, що перша згадка про село датується XV століттям. В 1473 році село належало до Любитівської волості.
Давня історія згадує про чумаків, що проїжджали по уховецькій землі. Місцевість, по якій прослалась дорога, була болотиста і чумаки, погейкуючи на волів, вживали слово «Хвець», «Хвець!» І тепер, люди часто називають наше село «Ховецьк».
Друга легенда про походження назви села Уховецьк розповідає про селян, які їздили на базар у Ковель. Їздили на волах, а ті йшли дуже повільно та довго. Витрачали селяни на цю поїздку дві, а то й три доби, хоча відситань до Ковеля незначна, всього 24 кілометри. Повертаючись додому з базару, частенько завертали до озера, де можна було попасти волів, послухати розповіді старших, покупатись та відпочити.
- «То що, хлопці, - запитував старший, - поїдемо до Уха?»
- «Їдемо, їдемо!» - погоджувалась решта.
Погонич направляв волів: «Вець, вець до Уха!». Поєднанням двох слів: назви озера Ухо і вигуку «Вець» утворилась назва села Уховецьк.
На південь від села знаходиться озеро «Вухо», тепер «Ухо» . Воно має форму людського вуха. Ось як розповідає легенда про назву озера. Ішов чоловік на заробітки через болотисту місцевість. Загруз в цьому болоті та так, що тільки одне вухо стирчало серед болота. На цьому місці нібито й утворилось озеро, яке почали називати Ухо .
А у іншій легенді говориться так: «Якось вийшли люди за село, аж бачать – у траві срібло розсипане. Кинулись поодинці збирати його, кожен сам собі хапає, і ніяк того срібла не зберуть. Бо воно мов живе, з рук збігає. Пішли люди до 100-літнього дідуся Харитона спитати поради, як срібло з-поміж трави визбирати. Вислухав старий людей, похитав головою та й каже: «То велике багатство, то треба збирати його в один кіш, гуртом. Поодинці його ніколи не збереш…». І злилося срібло в озеро, вода якого і є тим багатством, про яке говорив дід Харитон.
Експозиція «Ткацтво і одяг» містить побутові речі (одяг, взуття, рушники) і знаряддя праці (соха, жорна, ткацький верстат тощо). Ткання здійснювали на ткацьких верстатах шляхом утворення за допомогою «нитов» і «берда» зіву, через який пропускали човник з нитками. Готове полотно вибілювали на сонці й морозі, а пізніше шили одяг, який мав традиційні волинські ознаки .
У нашому селі чоловічий одяг включав довгу білу полотняну сорочку, яку носили на випуск, чорні або сині штани та чоботи. Верхнім одягом слугували коричневі свити, смушеві шапки. Жіночий одяг уховчанок складався з сорочки з домотканого полотна, спідниці-мітника, що виготовлялась із тканини у поздовжні червоні, зелені, білі, сині вузькі стрічки, вовняної запаски-попередниці. Свиту підв’язували крайкою. На голову одягали хустку, а на ноги – постоли або ж личаки, а взимку – чоботи.
З експозиційного розділу «Традиційне хліборобство» можна дізнатися, що населення Уховецька споконвіку займалося хліборобством. Першим знаряддям для обробітку грунту, в яке запрягали робочих тварин, було рало. Селяни користувалися ним ще на початку ІІ тис. до н.е. Це було безполозове рало найпростішого типу. Воно складалося з довгої, до 4-х метрів, жердини, яку називали «грядка» або «стебло», а у випадку запряження волами – «війє». Для роботи ним достатньо пари або навіть одного вола чи коня. Довга жердина правила і за дишло, і за гряділь, який пізніше з’явиться у плузі. У задній потовщеній частині стебла закріпляли ральник під кутом 40 – 35° до землі, а також дерев’яну ручку – чепігу, яка служила для утримання знаряддя під час оранки.
Упродовж ІІ тис. н.е. сталися суттєві зміни орної техніки. Основою такого вдосконалення було полозове рало, яке відіграло значну роль у формуванні плуга і яке значно ширше використовувалось в Уховецьку.
Збирали зернові за допомогою серпа і коси. У XIX – на початку XX ст. уховчани користувалися назубреним серпом. Його різновид з гладким лезом – «косак» зустрічався як залишок минулого і застосовувався зрідка лише на підсобних роботах. Назубреним серпом жали жито, пшеницю, ячмінь. А гречку, горох, овес, просо косили косами. Якщо серпом жали і жінки, і чоловіки, то косили лише чоловіки.
Значних змін зазнала молотьба злакових: від биття прямою палицею по колоссю чи колоссям об предмет до ручних і механічних молотарок, які з’явились повсюдно у господарствах уховчан кінця XIX ст. Проте основним знаряддям молотьби у нашому селі аж до 40-х років XX ст. був ціп, який складався з бича, ціпилна, двох капиць та цв’язі.
Обмолочене зерно віяли за допомогою дерев’яних лопат або совка. При складанні снопів, роботи на току використовували дерев’яні вила двоянки, які мали два зуба. Очищене зерно зберігалось у плетених солом’яниках або луб’яних кадубах.
Що ж стосується городніх культур, то картоплю або інші овочі в Уховецьку копали лапоподібними дво-тризубими «копачками», «мотичками». Зібране зерно мололи на жорнах, а якщо потрібно було змолотити багато борошна, то везли до млина. З борошна місили в дерев’яних діжках і ночвах хліб і за допомогою лопати ставили в піч, яку в Уховецьку малювали білою глиною та прикрашали кольоровими квітами.
Розділ «Національно-визвольна боротьба в с.Уховецьк» знайомить із героїчною сторінкою села Уховецьк.
На стендах експозицій: «Україна в Першій світовій війні», «Українська революція», «Уховчани – учасники революційних подій» можна побачити своїх односельчан, знайомих, рідних, які активно брали участь у боротьбі за створення незалежної держави Україна.
Великого лиха жителям Уховецька завдала Перша світова війна. Після відступу російських військ улітку 1915 року село загарбали австро-німецькі окупанти.
У лютому 1919 року село загарбала Польща. В серпні 1920 року Уховецьк зайняли війська червоної армії.
Розділ «Друга світова війна» складається з чотирьох експозицій: «На захист Батьківщини», «Рух Опору», «Визволителі Уховецька», «Уховчани – учасники бойових дій».
22 червня 1941 року почалася німецько-радянська війна. Ворожа авіація нанесла бомбові удари по Володимиру-Волинському, Любомлю, Ковелю і Луцьку. 27 червня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися в село . Почалися масові репресії і знищення людей. Уже в перші дні окупації вони закатували 24 жителі села.
Вже стало традицією кожного року 17 березня в музеї біля експозиції «Уховчани – учасники бойових дій» проводити екскурсію та виховні заходи, присвячені визволенню села від німецьких окупантів, на які запрошуються ветерани, учасники війни, вдови, свідки тих далеких подій.
В музеї зберігаються спогади, анкети, фотографії, листи з фронту учасників війни і визволителів села.
Учні школи свято бережуть пам’ять про воїнів-визволителів. Завжди на Братській могилі квітнуть квіти, проведяться години пам'яті та інші виховні заходи.
Розділ «Життя для людей» складається з таких експозицій: «Сторінками життя і творчості Андроника Лазарчука», «Перший колгосп на Волині», «Васюти», «Післявоєнна відбудова ».
З особливою цікавістю слухають діти і дорослі розповідь екскурсоводів про відомого і видатного художника з Уховецька Андронника Лазарчука та сім’ю Васют, які жили та працювали для людей.
Через десятки років забуття повернулося в рідне село Уховецьк на Ковельщину і Волинь ім’я художника Андроника Лазарчука.
У березні 2014 року експозиція «Сторінками життя і творчості Андроника Лазарчука» була повністю оновлена. Виготовлені копії картин А.Лазарчука розмістили на стінах музею.
Відвідувачі музею мають змогу особисто переглянути копії картин відомого художника . У музеї є репродукції картин, які Андроник Лазарчук присвятив селу Уховецьку.
Уховецький колгосп був першим на Західній Україні. На початку березня 1940 року в ньому об'єднались 272 господарства. З колгоспним будівництвом в Уховецьку тісно пов’язана сім’я Васют .
Уховчани з гордістю згадують імена тих, хто народився, жив, навчався у селі, хто прославив село далеко за межами області. Вони трепетно бережуть пам'ять про цих людей, пишаються ними, виховують на прикладі їхнього життя своїх дітей.